Від корпоративів до стартапів

Ну, я вже трошки розказував про свій досвід.

Перші три з половиною роки в Берліні я був дуже розгублений. І на тлі цієї розгубленості в мене активно розвивався роман із Лілією. Це мене дуже підтримувало і взагалі тримало на плаву. Але кар'єрно, так, я дуже сильно посунувся — і в доходах, і в позиції.

І от я прийшов у TomTom, і там у мене все різко налагодилося. Мені довіряли, лід носив мене на руках, у мене була купа корпоративних плюшок. Взагалі, це була така робота, де можна залишатися просто до пенсії. Але проблема була в тому, що я, в принципі, отримував досить невелику зарплату.

І тут з'явився мій білоруський друг, який розказав, що я недоотримую як мінімум відсотків 60 із того, що міг би мати. Я його послухав, наважився, і в наступній компанії під час інтерв'ю попросив просто космічну суму для мого тодішнього мозку. І найдивніше — вони погодилися.

На жаль, я пішов із TomTom, але пішов у Zalando — тобто з однієї великої системної компанії в іншу. Проте виявилося, що культурно вони кардинально різні. Через те, що вони тоді масово набирали людей, у мене виникло багато великих проблем у команді. Команда мене не любила, команда мене булила.

Але насправді проблема була в тому, що я прийшов у команду, яка розробляла мікрофронтенди. Ну, просто мало не в кожній книжці про мікрофронтенди ви про нас прочитаєте. Але у нас була проблема: нам треба було впроваджувати це в командах, які ніколи такого не використовували. І мені доручили не так розробляти фреймворк, як якраз займатися впровадженням. І дай вам Боже ніколи в ентерпрайзі не займатися change management, тому що на мене просто падали всі собаки й усе незадоволення, яке було в людей у житті.

У принципі, це зіграло зі мною дуже поганий жарт. У мене були дуже погані рев'ю, зарплату мені не піднімали, і все закінчилося тим, що я почав міняти команди. Я змінив декілька команд протягом трьох років, але це ніяк не допомогло змінити ні мій тайтл, ні мою зарплату. В якийсь момент я здався взагалі воювати за Zalando. Я знаю, що є люди, які в дикому захопленні від цієї культури, але я від неї отримував лише ментальну травму.

У великій компанії дуже легко загубитися, там взагалі не видно твого вкладу. Твій внесок може бути колосально великим, але його крадуть інші люди, хтось замість тебе отримує промоушн. Це й спонукало мене вперше піти з великої системної компанії в стартап. Стартапи простіші: там негайно видно твій імпакт, твою роботу. У маленькій команді нема за кого сховатися, і одразу видно результати твоєї праці. Я ризикнув.

Я пішов, в принципі, у такий собі гібрид між корпоратом і стартапом, але все одно зі стартапною культурою. Вони також, на жаль, були дуже токсичними, у такому собі «американському стилі». Але це був перший момент, коли я вирішив увійти в стартапи, і це було класне рішення, тому що в менших командах я набагато ефективніший. Ну й зрозуміло, що там теж були свої моменти, і для мене було важким рішенням піти звідти.

Під кінець я опинився взагалі в «стартапі-стартапі», де ми за декілька місяців зробили рішення, за яке банки хотіли заплатити декілька мільйонів і навіть хотіли купити нас із потрохами. Але в нашого менеджменту прокинулася жага до легкої наживи, і вони вирішили, що зможуть усе зробити самі. Замість декількох мільйонів за рішення, яке ми написали за три місяці, ми отримали ситуацію, близьку до банкрутства.

На жаль, це був початок розгару ковіду. Я втратив роботу, тому що був для цього стартапу занадто дорогим. І це була повна дупа, тому що Лілі треба було оновити документи й продовжити візу, а для цього я мав працювати й платити податки. У нас була якась просто гангстерська домовленість, що я допрацюю в них до середини наступного місяця. Я навіть був готовий сам покрити видатки, пов'язані з моєю зарплатою — тобто заплатити їм гроші, які вони потім виплатять мені як зарплату. Це взагалі було дуже смішно. Але під кінець ми дійсно дійшли згоди: Лілі продовжили візу, і ми змогли залишитися в Німеччині (у мене на той час уже було ПМЖ).

Проте я на власній шкурі відчув, що таке стартап, який ще вчора був юнікорном і безмежним успіхом, а сьогодні перетворився на гарбуз. Це неймовірно цікавий досвід, бо це як оця миска з варениками: сьогодні ти нагорі, а завтра тебе трусанули — і ти, можливо, взагалі з тієї миски вилетів.

З одного боку, стартап — це гіпердрайв, а з іншого — ти можеш завтра просто прокинутися на вулиці. Це дуже важко. І якщо у вас є можливість такого не робити — ну, не робіть. Але досвід був надзвичайно цікавий, скажу вам чесно.